Україна і Ангола разом в складні часи: маловідома сторінка спільної історії

Завдяки документам Секторального державного архіву Міністерства оборони України вдалося відновити ще одну важливу сторінку історії українсько-ангольських відносин.

У 1996 році, після багаторічної громадянської війни, Ангола перебувала на складному етапі відновлення. Країна гостро потребувала реконструкції транспортної інфраструктури, відновлення мостів і доріг, розмінування територій та забезпечення безпечної доставки гуманітарної допомоги. Саме тоді Україна, як активний учасник миротворчої діяльності Організації Об'єднаних Націй, зробила свій внесок у відновлення Анголи, направивши до складу Місії ООН окрему інженерну роту Збройних Сил України (військова частина А4170).

Український миротворчий підрозділ налічував 200 військовослужбовців та мав на озброєнні 121 одиницю інженерної й автомобільної техніки. До його складу входили 17 офіцерів, 12 прапорщиків та 171 сержант і солдат. Українська інженерна рота виконувала завдання в Анголі з 16 березня по 19 грудня 1996 року.

За цей час українські військовослужбовці:

збудували 30-метровий міст через річку Субо;

 встановили 58-метровий понтонний міст через річку Луй;

забезпечили інженерний супровід маршу протяжністю 650 кілометрів;

підготували переправи, дороги та під'їзні шляхи;

проводили інженерну розвідку та перевірку замінованих районів і маршрутів;

забезпечували мобільність міжнародних груп гуманітарного розмінування;

надали інженерну підтримку під час будівництва металевого мосту;

облаштували польовий табір для 1100 військовослужбовців Місії ООН;

підготували майданчик площею 1,2 га для складу озброєння;

 перевезли та встановили 10 контейнерів;

забезпечували транспортування техніки, матеріалів і персоналу до завершення місії.

Загалом у 1996–1999 роках у миротворчих операціях ООН в Анголі взяли участь 343 українські військовослужбовці, серед яких були військові спостерігачі, штабні офіцери та військовослужбовці інженерної роти.

Місія українських миротворців не передбачала участі у бойових діях. Їхнім головним завданням було відновлення інфраструктури, забезпечення безпечного пересування миротворчих і гуманітарних місій, інженерне забезпечення операцій та створення умов для повернення мирного життя до регіонів, які найбільше постраждали від війни.

Сьогодні, коли Україна сама проходить через важкі випробування війною та відбудовує зруйновані міста і громади, ця сторінка історії набуває особливого значення. Вона нагадує, що українські військовослужбовці мають вагомий досвід участі в міжнародних миротворчих операціях і протягом багатьох років робили внесок у підтримання миру, безпеки та післявоєнне відновлення в різних куточках світу.

Історія української миротворчої місії в Анголі є ще одним свідченням міцних історичних зв'язків між Україною та Анголою, що ґрунтуються на взаємній повазі, солідарності та прагненні до миру, безпеки і сталого розвитку.